Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Прийняття і автентифікація тексту міжнародного договору

1
5.0
2011/07/22
Location : Ukraine, Kiev

Загально кажучи – прийняття тексту уявляє собою завершення погодження змісту договору. Однак голосуючи за прийняття тексту, держава ні в якій мірі не пов’язує себе його положеннями. Встановлення автентичності тексту міжнародного договору означає, що до писаного тексту відповідного договору можна відноситись як до справжнього і вірогідного.
В минулому діяло загальне для всіх випадків правило, яке розкривалось у тому, що договір повинен бути узгоджений лише одноголосно всіма учасниками переговорів. Однак, суттєве збільшення кількості учасників при укладенні багатосторонніх договорів викликало практику прийняття тексту більшістю голосів, оскільки досягнення одноголосності здавалось неможливим. Більше того, потребу у одноголосності не можна вважати демократичною, оскільки вона дозволяє одному або більше державам блокувати згоду абсолютної більшості учасників.
Із врахуванням цього, Комісія міжнародного права вирішила зберегти правило одноголосності, безперечно для двосторонніх договорів, а також для договорів із невеликою кількістю учасників. Для широких багатосторонніх договорів було запропоновано встановити правило у дві третини голосів, оговоривши, що учасники переговорів можуть встановити будь-яке інше правило. У тих випадках, коли текст приймається в рамках того чи іншого органу міжнародної організації, правила прийняття тексту, визначаються правилами процедури відповідного органу.
Виходячи із наведеного, Комісія міжнародного права вирішила, що випадки скликання конференції як державами, так і міжнародними організаціями, можуть бути охоплені єдиним правилом: визначення порядку прийняття тексту – справа учасників конференції.
Прийняття тексту міжнародного договору виражається в особливій процедурі голосування, за допомогою котрої уповноважені представники держав висловлюють свою згоду з формулюваннями тексту договору. Форма прийняття визначається як формою переговорів, так і заздалегідь за згодою сторін, зафіксованій, наприклад, у правилах процедури міжнародної конференції.
Двосторонні угоди і договори з невеликим числом держав приймаються одноголосно всіма державами, що беруть участь у переговорах. Так, наприклад, був прийнятий Договір про Антарктику на Вашингтонській конференції 1959 року, у якій брало участь 12 держав. У минулому принцип одноголосності застосовувався в усіх випадках.
Пізніше в зв''язку з появою великого числа держав тексти міжнародних договорів на широких міжнародних конференціях стали прийматися більшістю в дві третини голосів, якщо правила процедури не передбачали іншого (ст. 9 Віденської конвенції).
Багато міжнародних конференцій, в яких брали участь майже всі держави світу, приймали договори двома третинами голосів. Так було на Женевській конференції 1958 року з морського права, Віденських конференціях 1961, 1963 і 1969 років з дипломатичного і консульського права і права договорів. Але тоді рішення будь-якої більшості були не обов''язкові для незгодної з ними меншості.
В останні роки при прийнятті тексту договору був використаний принцип консенсусу — прийняття тексту договору без голосування на основі загальної згоди учасників форуму. Консенсус постав більш конструктивним засобом досягнення угод відносно складних питаннь міжнародного життя і, отже, більш надійним шляхом забезпечення їхнього ефективного здійснення і виконання.
Консенсус припускає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних поступок, поваги суверенітету один одного, рівності і взаємного визнання інтересів сторін, крім диктату, тиску або прийняття рішень механічною більшістю голосів на конференції. Загальновідомим є казус, що виник у 1982 році при прийнятті консенсусом Конвенції ООН з морського права, коли Мальта, що заперечувала проти окремих положень договору, заблокувала прийняття конвенції. Тільки довгі переговори і досягнення компромісу розблокували процес прийняття цього договору шляхом консенсусу.
На конференціях прийняття тексту договору проходить, у свою чергу, декілька стадій: у відповідному комітеті, а потім на пленарному засіданні конференції. Кожна стаття, а іноді частина статті, приймається окремо, і тільки наприкінці конференції приймається договір у цілому.
Правила процедури визначають і форму голосування. Зазвичай воно провадиться підняттям рук або вставанням. У важливих випадках застосовується так зване поіменне голосування за алфавітом назв держав, що беруть участь у конференції, починаючи з держави, котра визначається головою за жеребом. Результати такого голосування по окремій статті і за договором у цілому заносяться в протоколи конференції.
Прийняття тексту договору, складеного в міжнародній організації, відбувається відповідно до правил голосування, застосовуваним у тому її органі, що приймає договір. Статути деяких міжнародних організацій прямо встановлюють процедуру прийняття розроблювальних ними договорів. Так, відповідно до статті 19 Статуту МОП, конвенції про працю приймаються двома третинами голосів присутніх на конференції делегатів.
Аналогічна процедура прийняття міжнародних конвенцій передбачена в статутах ЮНЕСКО (UNESCO) (стаття IV), ВООЗ (стаття 19) та ін.
У статутах же інших міжнародних організацій нічого не говориться про прийняття текстів розроблювальних ними міжнародних договорів і про процедуру такого прийняття. Так, ні в Статуті ООН, ні в правилах процедури Генеральної Асамблеї й інших головних органів ООН немає правил про порядок прийняття текстів договорів, розроблених у цих органах. Відповідно до сформованої в Генеральній Асамблеї ООН практики, ці договори приймаються відповідно до процедури голосування, передбаченої для постанов з важливих питань, тобто більшістю в дві третини присутніх і тих, хто бере участь у голосуванні (стаття 18 Статуту Організації Об''єднаних Націй).
Текст міжнародного договору на Генеральній Асамблеї приймається шляхом голосування резолюції про схвалення, до якої додається текст прийнятого договору.
Після затвердження порядку голосування у більшості в дві третини держав, які присутні та приймають участь у конференції, то відносно міжнародних організацій, коли виключно вони приймають участь на конференції, Комісія міжнародного права вирішила, що в даному випадку текст повинен прийматись одноголосно, враховуючи розмежування у правосуб’єктності організацій. Цей випадок підпадає під п. 1 прийнятою ст. 9 Віденської конвенції 1969 року.
Після того як текст договору в результаті переговорів узгоджений і прийнятий, стає необхідним якимось чином зафіксувати, що даний текст є остаточним і не підлягає змінам із боку уповноважених. Процедура, за допомогою котрої прийнятий текст договору об''являється остаточним, називається встановленням автентичності тексту.
Це особлива стадія в укладанні міжнародного договору, тому що всякий уряд, перед тим, як узяти на себе зобов''язання за договором, повинен точно знати, який же його остаточний текстуальний зміст.
Процедура встановлення автентичності тексту визначається або в самому тексті, або шляхом угоди між державами, що домовляються (стаття 10 Віденської конвенції 1969 року). Раніше ця стадія укладання міжнародного договору не виділялася окремо. Причина полягала в тому, що встановлення автентичності тексту за часом збігалося з підписанням договору. Проте в міру появи нових засобів укладання міжнародних договорів, зокрема в органах і в рамках міжнародних організацій, стало очевидним, що підписання договору має більш важливу функцію, ніж просто встановлення автентичності його тексту. З іншого боку, з''явилися нові форми встановлення автентичності тексту договору, не пов''язані з підписанням його уповноваженими.
В даний час застосовуються такі форми встановлення автентичності тексту міжнародних договорів:
— парафування;
— включення тексту договору в загальний акт міжнародної конференції, на якій він був прийнятий;
— включення тексту договору в резолюцію міжнародної організації;
— інша узгоджена процедура.
Автентифікація або встановлення автентичності тексту (від грец. αυθεντικός — справжній) – процес, за допомогою якого встановлюється, що текст є справжнім та кінцевим і не підлягає змінам. Цей процес включає визначені дії, які повинні підтвердити, що текст є справжнім, автентичним.
Якщо після автентифікації тексту договірні або ті які підписали сторони, погодяться, що від містить помилку, то вона може бути змінена шляхом парафування тексту (див. п. 4.1. Розділу IV), шляхом складення відповідного документу або обміну документами, які містять виправлення. Насамкінець, може бути підготовлений заново весь текст договору і прийнятий у тому ж порядку, що й той який виправляється. Якщо договір переданий депозитарію, то останній повідомляє про запропоноване виправлення всім домовленим та сторонам які підписали такий договір. Якщо після спливу встановленого часу ці сторони не повідомили про свої заперечення, депозитарій поширює протокол, якій містить виправлення. Такої практики дотримується, зокрема, Секретаріат ООН.
В минулому, автентифікація рідко виділялась в окрему стадію укладення договорів. Звичним засобом встановлення автентичності тексту було підписання. Разом з тим, підписання виконує і іншу функцію, являючись першим кроком на шляху до остаточного прийняття договору шляхом ратифікації або іншим способом. Крім того, підписання може бути й актом вираження згоди на обов’язковість договору.
На сучасному етапі, використовуються й інші форми автентифікації тексту міжнародного договору. Такими є включення тексту договору до заключного акту дипломатичної конференції, прийнятого в рамках міжнародної організації текст автентифікується підписом посадової особи організації або в результаті включення його до резолюції. У відповідності з Статутом МОП (ст. 19), прийнята конференцією МОП конвенція підписується головою конференції та Генеральним директором МОП. Вона не потребує у підписанні державами. Згоду на їх обов’язковість держави дають у формі ратифікації. Поширення такого роду практики і спонукнуло виділити автентифікацію в окремий етап кладення міжнародних договорів. Крім того, текст може бути прийняти на одній мові, а автентифікація проведена на двох або декількох мовах.
Питання процедури автентифікації вирішується за згодою учасників переговорів. Віденські конвенції встановлюють відповідні правила на той випадок, якщо самі учасники переговорів не вирішать це питання. У відповідності із Віденськими конвенціями текст договору становиться автентичним та остаточним: а) в результаті застосування такої процедури, яка може бути передбачена в цьому тексті або погоджена між учасниками його складення, або в) якщо така процедура не визначена, то шляхом підписання ad referendum або парафуванням представниками учасників тексту договору або заключного акту конференції, який містить цей текст.

Comments1