Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Як визначається строк доставки вантажу та міра відповідальності за його втрату або пошкодження?

0
4.5
2012/06/27
Location : Ukraine, Kiev

Строк доставки вантажу може бути будь-яким чином встановлений сторонами договору перевезення і вказаний у конкретній накладній, наприклад: «Доставити вантаж не пізніше за 21 березня ц.р.». Іноді в накладній вказують певний діапазон строку поставки, наприклад «13-14 листопада ц.р.».

Відсутність домовленості між сторонами в цьому питанні дозволяє, тим не менш, визначити граничний строк доставки вантажу для кожного конкретного рейсу. Якщо строк доставки у накладній не вказаний, то для того, щоб визначити, чи доставив перевізник вантаж вчасно, чи ні, необхідно встановити, який час слід визнати розумним для виконання конкретного перевезення по конкретному маршруту в конкретних умовах. Для цього враховуються найкоротші відстані перевезень, норматив добового пробігу, наявність черг на переходах через кордон та інше.

Той факт, що вантаж не доставлений протягом тридцяти днів після закінчення погодженого строку або якщо строк не був погоджений протягом шести десяти днів з дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу, і особа, що має право заявити вимогу (наприклад, одержувач), може вважати його втраченим.

Якщо перевізник винний у незбереженні вантажу та зобов’язаний відшкодувати збиток, що спричинений повною або частковою втратою вантажу, то розмір суми, що підлягає відшкодуванню, визначається на підставі фактичної (дійсної) вартості вантажу в місці і в час його прийняття до перевезення. Під такою вартістю вантажу розуміють ринкову вартість товару, що визначається за котируваннями сировинних та товарних бірж й аукціонів, за ціною, що склалася, на дату і час прийняття товару до перевезення. Якщо для конкретного вантажу складно знайти його ринкову ціну, то вона приймається на підставі звичайної ціни аналогічного товару того самого роду та якості. У разі необхідності, слід звернутися до Торгово-промислової палати країни місця призначення вантажу.

Якщо доставку не виконано в строк, то одержувач (саме він найчастіше є заявником вимоги) повинен довести, що прострочення завдало йому шкоду. В такому випадку перевізник зобов’язаний відшкодувати збиток, який не може перевищувати розміру провізних платежів. Штраф, виплачений перевізником за затримку в поставці, виключає можливість вимагати від нього відшкодування іншої шкоди і тому називається виключною неустойкою. Розмір неустойки, що вимагається до виплати одержувачем вантажу, повинен бути аргументовано вмотивований.

Відправник може перевищити межу відповідальності перевізника за повну або часткову втрату вантажу, якщо пред’являючи вантаж до перевезення, дійсна вартість якого вища за межу відповідальності, задекларує вартість у накладній вищу за межу відповідальності установленої КДПВ. Проте якою б високою не була заявлена вартість вантажу відправником, розмір відшкодування за повну втрату не може бути вищим за його дійсну вартість.

Розмір знецінення вантажу з ознаками порчі або пошкодження визначається в фізичному або грошовому виразі, або за погодженням сторін, або за допомогою незалежної експертизи Торгово-промисловою палатою. Якщо пошкодження або псування призвели до повної втрати комерційних властивостей товару, заявник вимоги (відправник або одержувач) може наполягати на виплаті йому відшкодування як за повну, так і за часткову втрату вантажу. Однак розмір відшкодування за пошкодження або псування всього вантажу не може бути більший за відшкодування за його повну втрату, з урахуванням межі відповідальності перевізника.

Відправник може за умови оплати узгодженої надбавки до провізних платежів встановити суму спеціальної зацікавленості на випадок втрати, пошкодження і прострочення в доставці вантажу.

Відправник оголошує суму спеціальної зацікавленості, як правило, в тих випадках, коли недопоставка вантажу, його пошкодження або прострочення в доставці можуть завдати йому або одержувачу шкоду більшу, ніж розмір розміщення перевізника за втрачений або пошкоджений вантаж та/або штраф за прострочення в доставці. Сума заявленого спеціального інтересу може бути будь-якою, якщо сторони домовляться про розмір надбавки до провізних платежів. Якщо перевізник погоджується із заявленою сумою інтересу та розміром винагороди за ризик, то вважається, що ця сума є новою межею відповідальності перевізника за невиконання або неналежне виконання ним тієї умови договору, до якої відправником вказана спеціальна зацікавленість.

Здебільшого в договорі перевезення відправник вказує спеціальну зацікавленість у доставці вантажу не пізніше вказаного в накладній строку, в розмірі можливих збитків одержувача. Таке застереження, як правило, буває пов’язане з обов’язковим виконанням продавцем умов договору купівлі-продажу, якщо покупець може заздалегідь оцінити свої збитки, що виникають внаслідок несвоєчасного одержання необхідного йому товару.

Таким чином, оглянувши деякі положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, треба пам’ятати, що міжнародні автомобільні перевезення у випадках, коли договірні відносини щодо перевезення вантажу передбачають, що вантаж повинен залишити територію однієї країни та бути перевезений на територію іншої застосовуються правила і процедури визначені Конвенцією, при цьому хоча б одне з двох місць – прийняття вантажу до перевезення або призначене для його здачі – знаходилось в країні, яка є учасником Конвенції.

Однак, у випадку коли відправник і перевізник – це одна й та сама особа (юридична або фізична) Конвенція не застосовується, оскільки не можна укласти договір самим з собою. Накладна у таких випадках не матиме юридичної сили та формально не обов’язкова, але оформлюється на вимогу митних органів для ведення статистики обліку перевезень. Перевізник і одержувач також можуть бути однією і тією самою особою, за умови, що з договору перевезення виходить, що послуги перевізника будуть оплачені (в тій чи іншій формі) відправником з відповідними відмітками в накладній та фактично підтверджені відповідними документами.

Така особливість юрисдикції Конвенції має практичне використання лише в тих випадках, коли спори за договорами перевезення виникають між сторонами. Будь-яка із сторін договору – відправник, перевізник, одержувач – може звернутися до належного суду тільки країни – учасниці Конвенції.

Умови договору перевезення, що не визначаються Конвенцією, регулюються нормами того національного законодавства, до угоди щодо використання якого прийшли сторони договору перевезення. В протилежному випадку спори щодо умов договору перевезення, що не підпадають під юрисдикцію Конвенції, вирішуються на основі звичаїв ділового обороту, норм колізійного права за законами країни суду, що розглядає справу.

Comments0