Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Сторони договору міжнародної купівлі – продажу

0
5.0
2011/07/26
Location : Ukraine, Kiev

Суб’єкти, які займаються поставкою товарів в інші країни, йменуються експортерами; ті ж субєкти, які закупають ті чи інші товари в інших країнах й ввозять їх в країну перебування, йменуються імпортерами. Експортни¬ми та імпортними операціями можуть займатися комерційні органі¬зації та некомерційні організації – юридичні особи, індивіду¬альні підприємці, а також діючі в публічних інтересах державні органи виконавчої влади.



В договорі міжнародної купівлі – продажу експортер виступає в якості продавця, а імпортер – в якості покупця.Як правило, продавець й покупець є резидентами двох різних держав. Однак в ст. 1 Віденської конвенції передбачено, що при визначені сфери дії не приймаються до уваги національна приналежність сторін, цивільний або торговий статус, цивільний або торговий характер договору. Вирішальну роль відіграє не приналежність контрагентов до різних держав, а факт перебування в різних державах їх комерційних підприємств.



Під комерційним підприємством в цьому контексті слід розуміти не тільки майновий комплекс, який використовується для підприємницької діяльності, але й місце находження органів юридичної особи, його філії або представництва й навіть місце діяльності агента продавця або відповідно покупця. Коментуючи положення ст. 1 Віденської конвенції, І. С. Зикін підкреслює, що критерій місця находження комерційних підприємств сторін дозволяє віднести (або не віднести) договір купівлі – продажу до міжнародного з точки зору самої Конвенции. Однак незалежно від можливості застосування Віденської конвенції можна визнати, що якщо «при різній національній приналежності сторін їх комерційні підприємства розташовані в одній і тій же країні, такий договір купівлі – продажу не є міжнародним... Навпаки, коли вищезгадані підприємства знаходяться в різних державах при одинаковій національній приналежності контрагентів, купівля – про¬даж є міжнародною».

Сторони зовнішньоторгового контракту повинні володіти правоздатністю, необхідною для здійснення зовнішньоекономічної діяльності й здійснення повязаних з нею транзакцій. Зміст й об’єм правоздатності юридичної особи визначається законодавством держави, в якій дана юридична особа є резидентом. Це законодавство прийнято називати «особистим законом юридичної особи». Існують різні крітерії визначення особистого закону юридичної особи. Згідно п.1 ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи, місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.



Правосубєктність – головне правове свойство сторін договору міжнародної купівлі – продажу; інші індивідуліазуючи їх ознаки: організаційно – правова форма, учасники (засновники), вид діяль¬ності та інші – не впливають на укладення договору.

Comments0