Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Оспорювання арбітражного рішення

0
5.0
2011/08/09
Location : Zimbabwe, Harare

Розгляд спору арбітражним судом закінчується винесенням постанови про припинення арбітражного розгляду чи прийняттям арбітражного рішення. У доктрині міжнародного комерційного арбітражу загальновизнаним є принцип, згідно з яким арбітражне рішення винесене по суті спору є остаточним і підлягає невідкладному виконанню. Арбітражне рішення не може бути оскаржене до жодної вищестоящої інстанції як судове рішення. Однак повне усунення будь-якої форми контролю за арбітражним рішенням могло б призвести до виконання таких рішень, які в разі їх винесення в межах судової системи були б скасовані або змінені вищестоящим судом. У силу того, що це – форма контролю з боку державних судів, то і порядок регулювання цього інституту може бути визначений тільки на рівні законодавства кожної окремої країни. Цей інститут закріплено в національному законодавстві багатьох країн. На міжнародно-правовому рівні можуть бути врегульовані лише деякі складові цього інституту, наприклад, перелік підстав для скасування арбітражного рішення. Так, інститут оспорювання та, звідси, скасування арбітражного рішення було частково врегульовано Європейською конвенцією 1961 р.Метою оспорювання або перевірки арбітражних рішень у місці його винесення є недопущення визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, які були винесені з суттєвими порушеннями, перш за все процесуального характеру. Результатом проведення оспорювання може стати скасування (повністю або частково) такого арбітражного рішення судом у місці, де воно було винесене, що в свою чергу тягне за собою зазвичай неможливість його визнання і приведення до виконання в усіх інших країнах-учасницях Нью-Йоркської конвенції. У випадку, якщо арбітражне рішення, винесене з суттєвими порушеннями, вийшло в світ без будь-якої судової перевірки в місці його винесення, сторона, яка програла, буде змушена оспорювати таке рішення кожен раз і в кожній державі, де це рішення приводиться до виконання.Сам судовий контроль і механізм оспорювання судових рішень має свої позитивні і негативні риси, перш за все в очах учасників процесу. Оскільки сторона, яка програла, завжди буде зацікавлена у судовому контролі, а для сторони, яка виграла, це завжди буде небажаним, негативним явищем. Використання механізму судового контролю за винесеними на його території рішеннями породжує низку питань щодо його обсягу і необхідності існування. Більшість країн світу передбачає у своєму арбітражному законодавстві обмежений механізм оспорювання і обмежені підстави для скасування арбітражного рішення, які зводяться, головним чином, до суттєвих процесуальних порушень і перевищення арбітрами своєї компетенції. До ряду таких країн належать, зокрема, Франція, США, Нідерланди, Німеччина, а також більшість країн, що сприйняли Типовий закон ЮНСІТРАЛ, у тому числі й Україна. В усіх цих країнах оспорювання є імперативним - сторони не можуть усунути його своєю угодою, однак суд перевіряє арбітражні рішення за обмеженим колом питань, що стосуються сторін арбітражної угоди, суті спору і самого арбітражного процесу. Відповідні питання здебільшого стосуються встановлення дійсності арбітражної угоди, можливості розгляду зазначеного спору арбітражем відповідно до арбітражного застереження, а також питання щодо компетенції арбітрів та дотримання ними процедури арбітражного розгляду.Однак, законодавство ряду країн передбачає право сторін виключити можливість оспорювання арбітражного рішення (exclusion agreement). Для цього сторони повинні чітко і недвозначно домовитись про це в арбітражній угоді. Фраза, яка традиційно використовується в арбітражній угоді («рішення арбітражу є остаточним, обов’язковим для сторін і не підлягає оскарженню»), недостатньо для досягнення ефекту відмови від оспорювання. Відповідно до статті 192 Закону про міжнародне приватне право Швейцарії 1987, сторони повинні чітко зазначити або в арбітражному застереженні, або в арбітражній угоді те, що оспорювання арбітражного рішення виключається по всіх або по деяких підставах, передбачених в законі. Згідно з цим законом право укласти угоду про виключення оспорювання арбітражного рішення належить лише сторонам, жодна з яких не має доміцилія, місцезнаходження або комерційного підприємства на території Швейцарії.З іншого боку, необхідно згадати статтю 1717, частина 4 Процесуального кодексу Бельгії, яка імперативно закріплює, що Бельгійський суд прийме клопотання про відміну арбітражного рішення лише якщо хоча б одна із сторін має свій доміцилій, місце проживання або місце створення комерційного підприємства або філії на території Бельгії.Один з новітніх арбітражних актів - Англійський закон про арбітраж 1996 р. також передбачає можливість виключити компетенцію англійського суду на розгляд клопотання про відміну або перегляд арбітражного рішення на підставах неправильного застосування англійського права, шляхом укладення про це договору між сторонами. Більш того, якщо арбітри були уповноважені сторонами винести рішення без визначення мотивів, на яких воно ґрунтується, то це розцінюється як угода про відмову від оспорювання відповідно до статті 69 (2). Винесення невмотивованого рішення є також підставою для виключення процедури відміни арбітражного вирішення в Німеччині.Сторони повинні чітко усвідомлювати наслідки відмови від оспорювання арбітражного рішення. З одного боку, така відмова є наслідком скорочення кількості інстанцій, в яких арбітражне рішення може бути оскаржене. Судовий контроль в місці винесення арбітражного рішення зводиться буквально до нуля. Весь тягар переноситься на суди країни, в якій, можливо, буде подане клопотання про приведення до виконання арбітражного рішення.Авжеж, це призводить до скорочення часу, який в деяких випадках може розділяти момент винесення рішення і його виконання, оскільки, згідно з Типовим законом (ст. 36, ч. 2) і деякими національними законодавчими актами, суд, в який подане клопотання про приведення до виконання арбітражного рішення, може відкласти винесення свого рішення, якщо в іншому суді заявлено клопотання про відміну рішення, до моменту дозволу цього клопотання. З іншого боку, виключення даного засобу оскарження можливе лише в обмеженому ряді країн і за певних умов. Крім того, в інтереси сторони, що програла, завжди входить використання всіх можливих засобів для визнання арбітражного рішення недійсним, тому укладення договору про виключення заперечування не рекомендується (так само як і обрання місцем арбітражу Бельгії) у випадках, коли заздалегідь передбачається вірогідність несприятливого для сторони рішення.Відповідно до статті 34 Типового закону арбітражне рішення може бути скасоване за клопотанням однієї сторони, якщо вона доведе, що:
1) одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною або ця угода є недійсною за законом, якому сторони підпорядкували цю угоду, а в разі відсутності такої вказівки - за законом держави;
2) сторону не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення;
3) рішення винесене щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою;
4) склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню законодавства, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону.Крім того, рішення може бути скасоване, якщо суд визначить, що: 1) об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством даної країни; 2) арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.Ці підстави можуть існувати у комбінації одна з одною. Слід звернути увагу на те, що обов’язок доведення наявності підстав для скасування арбітражного рішення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання. Водночас суд має право за власною ініціативою (навіть у тому випадку, коли сторона, яка заявила клопотання, не ініціює цих питань) розглянути питання можливості вирішення даного спору в арбітражі та питання про відповідність прийнятого рішення публічному порядку, яке безпосередньо обумовлюють необхідність скасування арбітражного рішення.Слід детальніше зупинитися на питанні скасування арбітражного рішення, що в свою чергу тягне за собою неможливість його визнання і приведення до виконання, у зв’язку із суперечністю арбітражного рішення з публічним порядком певної держави.Питання публічного порядку (від французької - ordre public) є одною із складних проблем міжнародного приватного права. У законодавстві практично всіх держав і відповідних міжнародних угодах закріплено загальновідоме правило: іноземне арбітражне рішення не підлягає виконанню у випадку, якщо суд встановить, що таке виконання може спричинити результат, не сумісний з основами правопорядку даної держави (публічним порядком). Однак при цьому, ні в одній правовій системі не існує більш-менш чіткого законодавчого визначення самого поняття «публічний порядок».Складність і, більше того, недоцільність спроб законодавця дати вичерпний перелік випадків, коли застосування іноземного права визнавалося б таким, що суперечить публічному порядку, пов’язані з тим, що в законі неможливо наперед передбачити всі варіанти потенційних колізій між вітчизняним і іноземним правом, що можуть виникнути на практиці. Тому практика вимушена звертатись до широких понять, які досить часто мають не юридичний, а моральний або філософський зміст.Так, в Англії склався досить вузький погляд на проблему публічного порядку при приведенні до виконання арбітражних рішень. Після прийняття Закону 1996 р. англійськими судами не було прийнято жодного рішення про відмову у виконанні будь-яких іноземних арбітражних рішень у зв’язку із порушенням публічного порядку. Проте англійські суди, як і суди країни ЄС, стежать за дотриманням інтересів публічного порядку країн ЄС, що головним чином полягає у дотриманні правил антимонопольного регулювання.В Німеччині тільки грубі процесуальні порушення в ході іноземного арбітражного провадження, що зачіпають основи державного і економічного ладу, вважаються порушенням німецького публічного порядку та виключають визнання та виконання рішень. Так, у Німеччині не визнаються арбітражні рішення про сплату так званих «штрафних збитків» («punitive damages»). Порушення принципу нейтралітету в іноземному арбітражі веде до відмови у визнанні арбітражного рішення на підставі несумісності з німецьким публічним порядком тільки в тих випадках, якщо дії арбітражного суду явно несумісні з основами діяльності судді, наприклад, якщо з точки зору незалежного спостерігача підтверджується конкретна підозра у тому, що арбітр був лише виконавцем волі однієї зі сторін, або якщо арбітр із причин, що не стосується справи, підтримував інтереси однієї зі сторін.У Франції публічний порядок розмежовується на внутрішній та міжнародний. Так, при визнанні та приведені до виконання арбітражного рішення, винесеного за межами Франції, арбітражне рішення повинне бути відхилене тільки у випадку його протиріччя французьким стандартам міжнародного публічного порядку. Критерії публічного порядку, що розроблені для цілей внутрішніх правовідносин, не поширюється міжнародні відносини, де застосування їх було б необґрунтованим.В Австрії посилання на застереження про публічний прядок припустиме лише у випадку, якщо арбітражне рішення абсолютно несумісне із внутрішньодержавним (австрійським) правопорядком і така несумісність є незаперечною, або якщо арбітражне рішення призвело б до неприпустимого порушення основних цінностей австрійського правопорядку.В Швейцарії порушення публічного порядку має місце в тому випадку, якщо арбітражне рішення суперечить фундаментальним правовим основам і, таким чином, є несумісним зі швейцарською правовою та економічною системами. Поняття «фундаментальні правові основи» тлумачиться обмежено. До них належать такі правові принципи, як обов’язковість договору для його сторін, принцип сумлінності, неприпустимість зловживання правом і дискримінація, а також експропріація без належної компенсації.По суті, іноземне судове рішення — частина правопорядку тієї держави, на території якого воно було винесене. Те ж саме стосується і рішень, винесених міжнародним комерційним арбітражем на підставі арбітражної угоди сторін і норм іноземного права. Сутність застереження про публічний порядок в даному випадку полягає в тому, що права та обов’язки, що виникли через іноземне арбітражне рішення на підставі норм іноземного права, не можуть бути реалізовані в даній державі, якщо наслідки такої реалізації будуть не сумісними з основами державного ладу, основними цивільними правами і свободами тощо.Не дивлячись на відсутність в національному законодавстві чітких критеріїв, міжнародна судова практика по застосуванню Нью-Йоркської Конвенції і Типового закону ЮНСІТРАЛ виробила однотипний підхід до рішення цієї проблеми, якого дотримуються суди більшості країн світу. Відповідно до цього підходу визнаються такими, що суперечать публічному порядку і не підлягають виконанню міжнародні арбітражні рішення, при винесенні яких: 1) брали участь арбітри, чесність, неупередженість і незалежність яких стоїть під сумнівом, або ж 2) були порушені фундаментальні права відповідача, що стало для нього перепоною у захисті своїх прав, а також 3) рішення, виконання яких може вступити у конфлікт з імперативними нормами національного публічного права (або нормами міжнародних договорів такої країни), де вимагається виконання.Характерним прикладом посилання на публічний порядок у зв’язку із звинуваченням арбітрів в корумпованості може слугувати справа AAOT Foreign Economic Association (VO) Technostroy Export v. International Development and Trade Services Inc., по якому МКАС при ТПП РФ присудив стягнути з американської компанії 200 млн. доларів США. При зверненні позивача до американського суду з клопотанням про приведення до виконання рішення МКАС на території США відповідач, посилаючись на публічний порядок, просив американський суд відмовити в задоволенні клопотання унаслідок «корумпованості» МКАС.Американський суд, відзначивши, що рішення корумпованого суду не може бути виконане з міркувань публічного порядку, проте задовольнив клопотання позивача. Суд вказав, що відповідач не пред’явив серйозних доказів того, що МКАС був необ’єктивний при винесенні ухвали, і ухвалив, що право посилатися на «корумпованість» арбітражу було втрачене у зв’язку з тим, що відповідач не скористався відомостями, що знаходилися в його розпорядженні, про «корумпованість» в ході арбітражного розгляду.Отже, для застосування посилання на публічний порядок необхідні реальні докази необ’єктивної поведінки арбітрів, а не голослівні звинувачення загального характеру.
Канадські суди для застосування посилання на публічний порядок дотримуються того принципу, що для відмови у виконанні арбітражного рішення як такого, що суперечить публічному порядку рішення повинне суперечити суспільній моралі держави, в якій подане клопотання про виконання.Слід також зазначити, що в ряді випадків посилання на публічний порядок є недоречним. В основному це випадки, коли: а) арбітражна ухвала винесена на підставі матеріального права тієї країни, в якій проситься визнання і виконання (існує справедлива презумпція, що виконання подібних рішень не може бути не сумісне з публічним порядком); б) сторона стверджує, що арбітри допустили помилку при розгляді спору. Національний суд не має права переглядати іноземні судові рішення по суті.Таким чином, основною проблемою застосування застереження про публічний порядок в питаннях оскарження арбітражного рішення, а звідси – перепоною визнання і виконання іноземних арбітражних рішень є законодавча невизначеність самого поняття «публічний порядок». Коли йдеться про публічний порядок, мається на увазі не абстрактні принципи моралі і моральності, а реальні імперативні норми публічного права, що мають істотне значення для регулювання приватноправових відносин. Отже, інститут оспорювання та скасування арбітражного рішення – це загалом інститут внутрішнього права кожної окремої держави. Деякі його елементи, зокрема перелік підстав для скасування, врегульовані міжнародними договорами та Типовим законом ЮНСІТРАЛ. Арбітражне рішення може бути скасоване тільки державним судом країни місця винесення арбітражного рішення чи державним судом країни, за законодавством якої арбітражне рішення було винесене. Перелік підстав для скасування арбітражного рішення визначається також законодавством країни суду, в якому розглядається справа про скасування арбітражного рішення. Цей перелік є вичерпним. Між скасуванням арбітражного рішення та його виконанням існує певний зв’язок, встановлений як Нью-Йоркською, так і Європейською конвенціями. Цей зв’язок полягає в тому, що скасування арбітражного рішення є підставою для відмови у його визнанні та виконанні.

Comments0