Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Ціна в договорах міжнародної купівлі-продажу

0
4.3
2012/01/22
Location : Ukraine, Kiev

Та обставина, що ціна є однією з істотних умов договору купівлі-продажу, не вимагає коментарів. Це рівною мірою визнається всіма правовими системами, у тому числі й мусульманським правом. "У тому числі й мусульманським" тому, що мусульманське право в ряді випадків відмовляється від традиційних інститутів європейського права, зокрема відкидає банківський відсоток: лихварство по мусульманському праву неприпустимо. Але це повинно було б означати, що в мусульманських країнах не можуть існувати банки. А вони є. Є тому, що практика зуміла обійти догматичні заборони.



Проблеми виникають при визначенні ціни, способах оплати з метою виконання договору, а також у встановленні моменту, коли ціна повинна бути названа. Ціна є еквівалентом товару. Як пишуть у французькій літературі, у ціні втримуються три елементи: вартість речі, майнова вигода продавця й вартість продажу. Як правило, ціна на території певної країни повинна бути виражена тільки у валюті цієї країни, але в міжнародних угодах ціна може, а іноді й повинна бути виражена в іноземній валюті. Такий порядок, зокрема, передбачений пунктом 1.6 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого Наказом МВЕСторга України від 5 жовтня 1995 року № 75.



У цивільному обороті розрізняють ціну продукції, ціну продажу, оптову ціну, роздрібну ціну, звичайну й випадкову, ціну перепродажу й ін. Розрізняють також точно встановлену ціну, максимальну й мінімальну ціни й деякі інші. При цьому точно встановлена ціна визначається органом, що володіє на це правом, найчастіше - органом державної адміністрації на суворо перераховані товари, наприклад на предмети першої необхідності (продукти харчування, такі, як молоко, хліб, продукти дитячого харчування). Такі ціни є обов''язковими для всіх сторін торговельного обороту. Приблизно такий же характер має максимальна ціна, вона встановлюється владним органом і не може бути вище; при мінімальній ціні той же орган гарантує продавцеві, що нижче встановленої ціни покупець не може придбати даний товар. Відомі також погоджені ціни, тобто ціни, погоджені виробниками в загальнодержавному, а іноді й у світовому масштабі з метою підтримки необхідної рентабельності й прибутковості. Найбільш відомою сферою узгодження цін є узгодження світових цін на нафту в рамках ОПЕК. Відомі також ціни договірні, тобто встановлені угодою сторін. Договірні ціни витиснули регульовані державою ціни, які були властиві для т.зв. соціалістичної економіки. Державне втручання в ціноутворення й, ще більше, у встановлення ціни в цей час здійснюється з великою обережністю. Втім, це більше стосується України. Можливість втручання у встановлення цін і контроль за цінами може здійснюватися в рамках антимонопольної діяльності держави з метою припинення зловживання монопольним станом на ринках, несумлінного впливу на формування цін, зокрема продажу товарів нижче собівартості для витіснення з ринку конкурентів, приховування товарів для підвищення цін, підвищення або зниження ціни на товари шляхом маніпулювання їхнім надходженням на ринок.



Серйозною є проблема встановлення (формування) ціни. Звичайно, коли ціна товару виражена в грошах, яких-небудь складностей не виникає. Але подібний спосіб установлення ціни в оптовій, у тому числі й у міжнародній, купівлі-продажу зустрічається не настільки часто. Частіше відбувається оплата шляхом заміни на комплектуючі або на одержання в заміну старих речей або деталей, що комплектують і т.п. У літературі спостерігається прагнення чітко відмежувати продаж від міни, не допустити змішання цих двох правових інститутів, оскільки відсутня еквівалентність, що при продажі виражає ціна. Але, як відомо, у законодавстві України до договорів міни застосовуються правила про купівлю-продаж. Тому, коли в згаданих договорах виразно проступають елементи міни, можна думати, що мова йде про подвійну купівлі-продажу, у якій кожна сторона виступає покупцем однієї (чужої) речі й продавцем іншої (своєї), і, отже, перенесенні в кожному такому випадку права власності на покупця. Сторони вказують у кожному окремому випадку вартість своєї (продаваної) речі. Але при цьому відмовляються від вимоги грошей, оскільки одержують їхній еквівалент. Цим характеризуються бартерні угоди й інші різноманітні види компенсаційних угод, широко розповсюджених у світі. Їх використовують, зокрема, при продажі автомашин: замість нової моделі приймають стару, трьох -, чотирирічної давнини, з деякою доплатою. Це сприяє тому, що європейці в більшості їздять на автомобілях останніх марок. Старі ж продають у країни, що розвиваються, у тому числі в Україну. В англійському праві такі угоди йменуються sale within a sale 1, а також set-off prices. У французьке право вони були введені спеціальним законом 1993 року й називаються – vente avec reprise. Такі угоди не одержали законодавчого закріплення в українському праві, але, як представляється, йому не суперечать і можуть відбуватися. Очевидно, деякі правові ускладнення можуть викликати виявлені після здійснення угоди недоліки проданих і переданих речей.



У деяких правових системах з’явилась теорія, відповідно до якої не є міною, а купівлею-продажем ситуація, коли сторони провадять обмін старої речі (найчастіше мова йде про автомобілі) на нову без доплати за нову річ. Наприклад, коли віддають старий, але дорогий, автомобіль за новий, але менш дорогий. Хоча в наявності очевидна міна однієї речі на іншу, але це визнають купівлею-продажем з урахуванням з''ясування волі сторін: яку мету переслідували сторони – міни або купівлі-продажу. Подібний прецедент ми знаходимо в новозеландській судовій практиці 1954 року в справі Davey v. Paine Bros, Motors Ltd.



Важливим елементом є момент визначення ціни договору. Оскільки визначення ціни є в підсумку визначенням змісту зобов''язання покупця щодо розміру грошової оплати й ставиться до загальних умов зобов''язального права, визначення ціни повинне наступити не пізніше часу виконання самого договору. Сказане, однак, відноситься найбільше до роздрібної купівлі-продажу, купівлі-продажу "з рук". У професійній торгівлі укладання договору випереджає за значенням навіть саме виконання. Тому при укладанні договору питання про ціну повинно бути сформульоване таким чином, щоб було ясно, що мова йде про купівлю-продаж, а не іншу угоду, і щоб покупець мав ясне уявлення, принаймні, про її величину. Прикладом може служити формула ст. 536 ЦК Польщі, яка говорить, що якщо з договору стає ясно, що сторони мали на увазі ціну, якої вони дотримувалися виходячи зі сформованих між ними відносин, то у випадку суперечки варто виходити із ціни, що сторони встановлювали раніше в такий час й у такому ж місці. Приблизно такі ж приписання містяться в ст. 55 Конвенції ООН про міжнародну купівлю-продаж товарів: "У тих випадках, коли договір був юридично дійсним чином укладений, але в ньому прямо або побічно не встановлюється ціна або не передбачається порядок її визначення, вважається, що сторони, при відсутності якої-небудь вказівки про інше, мали на увазі посилання на ціну, що у момент укладання договору звичайно стягувалася за такі товари, що продавалися при порівнянних обставинах у відповідній сферіі торгівлі". Трохи інакше визначається ціна в Німецькому цивільному уложенні. Параграф 453 говорить: "Якщо в якості покупної ціни встановлюється ринкова ціна, то варто вважати, що сторони мали на увазі ринкову ціну, що буде існувати в момент виконання й у місці виконання".



В деяких правових системах передбачається визнання договору купівлі-продажу недійсним при відсутності в ньому ясного визначення ціни. Але судова практика досить неохоче слідує цій доктрині, про що свідчить практика, наприклад, французьких судів, а також англійський огляд судової практики.



В обговорюваному контексті цікавим представляється рішення Верховного суду Польщі від 5 лютого 1992 року, з яким більшість коментаторів не погоджуються. У грудні 1990 року меблева фабрика направила на адресу замовника вагон меблевих комплектів на підставі телефонного замовлення. Сторони не обумовили ціну, і покупцеві вона стала відома з фактури. Покупець її заплатив. Але суд першої інстанції визнав договір укладеним з того моменту, коли покупець довідався про ціну товару. Верховний суд при цьому вказав, що договір купівлі-продажу може вважатися укладеним і дійсним навіть без вказівки ціни, але за умови, що існували дані, по яких ціну можна визначити. Коментатори думають, що договір купівлі-продажу лише в тому випадку можна визнати укладеним і дійсним, якщо при зазначених умовах укладання договору можна "пересунути" у часі, що буде визначатися встановленням величини платежу, тобто встановленням ціни. Як вважають, з такою позицією не можна погодитися, оскільки фактура є технічним документом, а не документом про узгодження ціни.



Проблема встановлення погодженої ціни нерідко ускладнюється фінансовою кон''юнктурою, зокрема стрибаючою інфляцією, що було в Україні на початку 90-х років, коли узгодження ціни на тривалий час, протягом якого міг діяти договір, ставило в невигідне положення продавця через знецінення валюти. Тому нерідко ціну визначали як орієнтовну, попередню й т.п. Іноді прибігали до оплати ціни договору повністю, хоча зустрічне задоволення могло або наступити набагато пізніше, або розтягуватися в часі, бути періодичним. Але тоді ризику піддавався покупець, що міг і не одержати такого задоволення через неконтрольовану долю продавця або його несумлінності.



Навіть в умовах стабільності й достатньої надійності ринку ЄС для забезпечення інтересів покупця й продавця, що укладають договір на тривалий час, і при періодичності поставок застосовуються такі еластичні формулювання щодо ціни, як "за біржовими цінами", "за існуючим курсом", "за ціною дня поставки", "за ціною, прийнятої на день і місце виконання", " за ціною, установленої для інших клієнтів" і т.п. Іноді застосовують більше "небезпечну" формулу: "за ціною ринку". Вона є небезпечною, тому що ринкова ціна в різних місцях може бути різної, і навіть при різниці в соту частину валютної одиниці на великий обсяг продажу це може істотно впливати у визначенні розміру прибутку або втрат. Дж. Лімпенс приводить багату практику бельгійських і французьких судів про вплив такої формули на кінцевий результат.



Особливе місце в системі ціноутворення займає посередницький відсоток, що йменується маржею - іноді оптовою, напівоптовою, провізією й ін. Поняття маржі в правових приписаннях зустрічається рідко. Але на практиці маржа є необхідним елементом купівлі-продажу. Тому розрізняють маржу нормативну (державну), договірну й позадоговірну, або випадкову. Нормативна, або державна, - це маржа, що установлена відповідним органом держави й згадується в тому розумінні, що не може бути вище встановленої державою межі, але може бути нижче. У тих випадках, коли мова йде про договірні ціни, то й маржа може бути договірною, обумовленою за згодою між покупцем і продавцем. Випадкова, або позадоговірна, маржа встановлюється в результаті гри цін на ринку. На обмеження маржі звичайно впливають приписання антимонопольного законодавства.



Нерідко в процесі виконання договору купівлі-продажу відбувається зміна цін або убік їхнього збільшення, або зменшення. Загальновизнано, що такі рухи не повинні й не можуть впливати на дію й дійсність договору. Економіко-правові наслідки зміни ціни в процесі виконання договору наступають тоді, коли мова йде про т.зв. тверду ціну, що найчастіше трапляється з із цінами. У ряді нормативних приписань установлено, що в цьому випадку продавець зобов''язаний повернути покупцеві зайво отримані суми проти тих, які він повинен одержати за твердою ціною. Це не залежить від того, яка ціна була встановлена в договорі. Якщо ж договірна ціна нижче твердої, покупець або доплачує до твердої, або вправі відмовитися від договору.



У практиці реалізації договорів купівлі-продажу має значення умова угоди, відповідно до якого сторони обумовлюють наслідки зміни ціни в процесі реалізації договору. Це трапляється при продажі на виплат, продажі на умовах кредитування угоди банком й ін. Виходять із того, що якщо зміна відбулася після сплати ціни, яких-небудь змін у договорі не наступає. У деяких випадках це вирішується угодою сторін.

Comments0