Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Дослідження інституту стадій вчинення злочину

0
3.3
2012/04/23
Location : Ukraine, Kiev

Окрім дослідження інституту стадій вчинення злочину в підручниках та посібниках з кримінального права з 1991 року в Україні вийшло друком щонайменше 34 публікації з цієї тематики, що становить 1 % від їх загальної кількості та 3,7 % від кількості публікацій з Загальної частини. Також було захищено дві дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: А.В. Шевчуком на тему „Стадії вчинення злочину” та Ю.В. Гродецьким на тему „Добровільна відмова при співучасті” .
Суттєвих розбіжностей у підходах до визначення стадій вчинення злочину у літературі не спостерігається:
„Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності” – зазначається у підручнику „Кримінальне право України. Загальна частина” за редакцією П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.
„Стадії вчинення злочину – це сукупність етапів, що мають самостійне юридичне значення, які він проходить ступенево в своєму розвитку по висхідній від моменту задуму чи підготовчих дій до моменту реалізації злочинного наміру, до закінченого злочину, тобто до моменту вчинення злочину з формальним складом або до моменту настання суспільно небезпечних наслідків, що вказані у законі для матеріальних складів” – так розкриває це поняття А.В. Шевчук
„Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення” – таке визначення ми знаходимо у підручнику „Кримінальне право України: Загальна частина” за редакцією М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.
Очевидно, що цей незначний різнобій у тлумаченні поняття стадій вчинення злочину пояснюється відсутністю його законодавчого закріплення. Окремі автори, зокрема А.В. Шевчук, пропонують цю дефініцію включити до КК України: „Кримінально-правове поняття стадій злочинної діяльності відповідає розвитку злочину в реальній дійсності, воно відображає цей об’єктивний процес злочинної діяльності, і саме тому цю дефініцію слід включити у кримінальний закон як основну та необхідну нормативну базу даного інституту.”
Проаналізуємо стан дослідження проблем окремих стадій злочину в науковій літературі.
В більшості випадків готування до вчинення злочину в наукових публікаціях виводиться з його законодавчого визначення, передбаченого ч. 1 ст. 14 Кримінального кодексу України 2001 року: „Готуванням до злочину є підшукуванням або пристосуванням засобів чи знарядь, підшукуванням співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину” . і характеризується як підготовчі дії до вчинення злочину . Однак, як зазначає В.О. Навроцький, законодавче поняття готування до злочину не є досить конкретним, оскільки в ньому перераховані дії, в яких може полягати готування до злочину, а характерні ознаки цієї стадії вчинення злочину у законодавчому визначенні не названі.
Видається дещо суперечливим визначення критерію розмежування готування до вчинення злочину від виявлення умислу („голого умислу”) – автори зазначають, що при виявленні умислу відсутня дія або бездіяльність, готуванням є умисел, який знайшов свій зовнішній вираз у діях чи бездіяльності особи: „Слід зазначити, що підґрунтям кримінальної відповідальності є суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 11 КК). Усе, що не виражено у діянні, знаходиться поза сферою кримінально-правового регулювання, є байдужим для кримінального права...Тому намір вчинити злочин, який не отримав фізичного втілення у суспільно небезпечному діянні, не може оцінюватись як злочин.” , „...на етапі виявлення наміру особа ще не почала діяти, а на стадії готування вона вже вчиняє відповідне діяння. Таким чином, межа між „голим” умислом та готуванням чітко визначена – це межа між словом і ділом, між наміром вчинити злочин і діями, які безпосередньо направлені на вчинення суспільно небезпечного діяння. Очевидно, що цей критерій слід застосовувати лише в контексті принципу „cogitationis nemo patitur” (думки не караються).
Розглянемо термін „виявлення наміру” в дещо іншому аспекті. Чому кримінальним законом виявлення наміру у формі погрози вчинити злочин в одних випадках (ст. 129, 195, 266 КК України 2001 року) утворює склад окремого злочину, а в інших – ні? Адже, за семантичним значенням погроза є ні чим іншим як виявленням наміру (умислу) вчинити певне діяння і вона визнається кримінально-правовою доктриною як діяння:
„Погроза – виражений словами, письмово, за допомогою жестів чи міміки, шляхом залякування зброєю тощо намір завдати певної шкоди громадським інтересам або окремим особам.” ;
„В залежності від характеру впливу на предмети і явища об’єктивного світу (об’єкт кримінально-правової охорони) всі дії можуть бути поділені на фізичні та інформаційні... Інформаційні дії полягають в суспільно небезпечній, протиправній поведінці, яка спрямована на передачу відповідної інформації іншим особам і виражається в словесній (вербальній) формі...” ;
„...погроза – це дії, які пов’язані із впливом на психіку людини” .
Тому, видається, що виявлення наміру (окрім його мисленевої сторони) може мати форму тільки погрози, а отже і є діянням. Звідси випливає, що критерієм розмежування виявлення наміру („голого умислу”) та готування до вчинення злочину є характер діяння, а окремі форми виявлення умислу законодавець криміналізував з огляду на їх суспільну небезпечність.
Щодо трактування поняття замаху на злочин в науковій літературі суттєвих розбіжностей не виникало з огляду на наявність законодавчого визначення в обох Кримінальних кодексах: 1960 та 2001 років. Однак, дещо змінене визначення, що подається у Кримінальному кодексі 2001 року, зняло низку питань з обговорення в колі науковців: питання про можливість стадії замаху лише у злочинах, вчинюваних з прямим умислом та питання можливості набуття замахом на злочин форм як активних дій, так і бездіяльності. Дослідженню замаху як стадії злочину присвячені публікації: Ю.А. Вапсви „Непридатний замах: за і проти” , М. Й. Коржанського „Замах негідними засобами” , Г. Омельченка „Про кваліфікацію дій, пов’язаних з відмовою від повторення замаху на злочин ” , В.П. Тихого „Відповідальність за незакінчений злочин ” , „Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину” , „Стадії вчинення злочину: Конспект лекцій.” , А.В. Шевчука „Замах на злочин та його ознаки ” , „Поняття та види стадій вчинення злочину” та ін.
Відносно однакові підходи у літературі прослідковуються і стосовно загальної характеристики закінченого злочину. Аналізуються його різновиди в залежності від особливостей законодавчої конструкції, в першу чергу від його об’єктивної сторони: злочини з матеріальним, формальним та усіченим складом.
Інституту добровільної відмови від вчинення злочину присвячено близько 20 публікацій у науковій літературі та окремі параграфи в підручниках з кримінального права України. У 2002 році Ю.В. Гродецьким була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему „Добровільна відмова при співучасті”, в якій автор досліджує історію виникнення інституту добровільної відмови у вітчизняному та зарубіжному законодавстві, визначає поняття та ознаки добровільної відмови, обґрунтовує звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові, розглядає її об’єктивні та суб’єктивні межі та аналізує добровільну відмову для окремих видів співучасників.
В цілому, інститут стадій вчинення злочину досить детально розроблений доктриною сучасного кримінального права України, проте окремі питання, пов’язані з даним інститутом, потребують подальших ґрунтовних досліджень.

Comments0