Log In
Login with using your social network account
Password :
 
Log In

Конституційно-правове регулювання законодавчого процесу в Україні

0
5.0
2012/05/10
Location : Ukraine, Kiev

Чинна Конституція України серед усіх функцій і повноважень парламенту виділяє законодавчу функцію як основну, профільну. І, її практичне втілення провадиться через законодавчий процес, який полягає у трансформації об’єктивних законів суспільного розвитку на юридичну мову у відповідній юридичній формі. "В законі закріплюється те, як пише В. М. Кудрявцев, - що уже виправдало себе на практиці, сформувалось як оптимальна форма поведінки". Процедура перетворення ідеї закону на сам закон є предметом законодавчого процесу. Отже, законодавчий процес є процедура ініціювання, розгляду законопроектів, прийняття законів та порядок набрання ними чинності, на основі положень Конституції України, становлення України як демократичної, соціальної та правової держави.

Згідно з Законом “Про закони і законодавчу діяльність”, який був прийнятий Верховною Радою України, однак не вступив в силу у зв’язку з вето Президента України, законодавча діяльність визначалась як нормотворча діяльність, спрямована на розробку, прийняття і забезпечення дії законів, яка здійснюється громадянами, державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, об’єднаннями громадян, науковими установами та іншими суб’єктами, в порядку, встановленому Конституцією України та іншими нормативними актами України.

З законодавчою діяльністю тісно пов''язане правове поняття "законодавчий процес". За часів радянської науки поняття законодавчого процесу ототожнювалось з правотворчим процесом і було наступним: “правотворчість в соціалістичному суспільстві визначається як виражаюча волю народу, направлена на досягнення цілей розвитку суспільства, організаційно-оформлена діяльність держави по виявленню потреби в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створенні у відповідності з ними нових правових норм, заміні і відміні діючих”. Зараз поняття правотворчого процесу і законодавчого відокремлені, але не існує одностайної думки щодо цих понять.

У науковій літературі законодавчий процес вживається в двох значеннях: в широкому його розумінні та більш вузькому. Прибічники широкого розуміння законодавчого процесу початком його вважають підготовку законопроекту на основі пізнання об’єктивних закономірностей і потреб суспільного розвитку. На основі цього, І. Л. Дюрягін виділяє два етапи законодавчого процесу. Перший – попереднє формування державної волі, яке виражається у створенні законопроекту. На даному етапі можна виділити ряд самостійних стадій: прийняття рішення про розробку законопроекту, підготовка законопроекту, його обговорення, узгодження і доопрацювання.

Другий – офіційне зведення державної волі в норму права. Сюди відноситься внесення проекту суб’єктом права законодавчої ініціативи, обговорення проекту, прийняття самого закону та його опублікування. Автори посібника “Наукові основи правотворчості" також притримуються позиції, що початком законодавчого процесу є прийняття рішення про підготовку законопроекту.

Законодавчий процес або парламентський, як його називають прибічники вузького розуміння, обмежується процесом проходження законопроектів у парламенті. "Законодавчий процес пов’язаний з поданням до законодавчого органу проекту закону, розглядом, прийняттям (зміною чи скасуванням) і введенням в дію законів, а також формуванням єдиної системи законодавства». Законодавчий процес слід починати із внесення проекту нормативного акту суб’єкту нормотворення (внесення суб’єктом права законодавчої ініціативи проекту до парламенту). Лише парламент забезпечує перетворення законопроекту в закон і, тим самим сприяє здійсненню суб’єктами даних процесуальних відносин своїх процесуальних прав і обов’язків. Тому прибічники вузького розуміння законодавчого процесу називають його парламентським.

Процедура законодавчого процесу в Україні регулюється Регламентом Верховної Ради України, який є основним документом, що визначає організаційну структуру та роботу парламенту; встановлює юридично обов’язкові для всіх учасників цього процесу нормативні правила. Аналіз стадій у діючому Регламенті Верховної Ради, аналогічних проектах нормативних документів, юридичної літератури дозволяє виявити як напрацювання у цій сфері, так і проблеми.

Ефективність законодавчого процесу залежить від досконалості його організаційних форм, чіткої визначеності їх змістовної сторони та складу, відпрацьованості інших елементів.

Визначається різна кількість стадій та етапів, як правило, їх виокремлюють три або чотири. Фактично не розглядаються поняття обговорення як стадія законодавчого процесу.

На думку О.Ющика , підставою цього є наявна законодавча практика, а саме – недостатня продуктивність постатейного обговорення законів у режимі пленарного засідання, прийняття більшості законів взагалі без фактичного постатейного обговорення і голосування та інші недоліки регламентної законодавчої процедури. (Ющик О. Парламент України у кривому дзеркалі законодавчого процесу// ЮВУ. – 2001. – №13. – 29 березня – 4 квітня. – С.4.)

Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону.

Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Згідно з Регламентом Верховної Ради України розроблення проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради України, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Верховна Рада України може доручити розроблення проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України, а також Кабінету Міністрів України. Розроблення законопроекту про державний бюджет є обов''язком Кабінету Міністрів України, передбаченим Конституцією України, і здійснюється ним за правом.

В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб''єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка.

Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи виключає частину основної пропозиції.

Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім''я Верховної Ради України, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них належать:

- Президент України;

- народні депутати України;

- Кабінет Міністрів України;

- Національний банк України

Цей перелік суб''єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа чи орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради України лише визначеними Конституцією України суб''єктами права законодавчої ініціативи.

Наявність у суб''єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада України зобов''язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію.

Конституція України суттєво обмежує коло суб''єктів права законодавчої ініціативи в разі перегляду Конституції України та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Закон – це державний нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу і встановлення загальнообов’язкових правил поведінки суб’єктів цих відносин. Закон наділяється специфічними рисами, які підкреслюють його місце серед інших нормативних актів:

1. закон завжди є нормативним і характеризується ознаками нормативності, тоді як підзаконний акт може мати індивідуальний характер;

2. закон є результатом законодавчої діяльності парламенту і приймається за встановленими процедурами (законодавчим процесом);

3. закон регулює найважливіші суспільні відносини;

4. закон має вищу юридичну силу порівняно з іншими актами. Це означає, що в разі невідповідності останніх закону вони можуть бути визнані недійсними.

Законотворчий процес, з точки зору його суб’єктів, має певні особливості. Так, для однієї категорії суб’єктів законотворчий процес закінчується етапом подання до Верховної Ради законопроекту (в тому випадку, наприклад, коли законопроект готувала група науковців), для інших суб’єктів законотворчий процес закінчується етапом набрання законом чинності ( Президент).

Comments0